Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей сучасного учня. Сучасна освіта немислима без використання засобів масової комунікації й інформаційних технологій. Засоби масової комунікації виконують безліч функцій: інформаційну, виховну, просвітницьку, розважальну та ін. Власне кажучи, сучасні ЗМК стали системою неформальної освіти й просвіти різних шарів населення. Для вдосконалення якості сучасної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей. Згідно з державною національною програмою "Освіта" навчально-виховний процес у школі має бути направлений на формування та розвиток пізнавальної активності школярів, удосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій для навчання.
У зв'язку з цим значно актуалізується проблема розвитку медіа-освіти підростаючого покоління. У 1987 році Рада Європи прийняла "Резолюцію по медіаосвіті і новим технологіям", де медіаосвіті надавалося величезне значення. У 2000 році Радою Європи були розроблені Рекомендації Парламентської Асамблеї по медіаосвіті, у яких відзначалося, що медіаосвіту можна розглядати як навчання, спрямоване на розвиток медіа-омпетентності, критичного і вдумливого ставлення до медіа з метою виховання гармонічно розвинених громадян, здатних формувати власну думку на основі доступної їм інформації. Незважаючи на те, що більшість учителів позитивно ставляться до медіаосвіти, насправді є ряд проблем, що стають на заваді активному застосовуванню нових технологій в навчальному процесі. Серед них відсутність належного оснащення навчальних закладів технологічними засобами, непідготовленість педагогів і т. ін. З іншого боку, відзначається досить великий відсоток учителів, що працюють по традиційній системі, яка не враховує потребу сучасного суспільства у формуванні самостійного критичного мислення учнів. Багато вчителів не відчувають необхідності використання нових технологій на уроках. Включення нових технологій в освітній процес є соціальною необхідністю. Впровадження в школі нових інформаційно-комунікаційних технологій саме по собі не змінює і не поліпшує освіти, оскільки успіх освіти залежить від учителів. У зв'язку з цим великого значення набуває необхідність підвищення рівня медіа-культури працюючих педагогів. Медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації. Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини. Медіаграмотність у першу чергу необхідна школярам, що пов'язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа. Необхідність розвитку медіаграмотності саме в підлітковому віці обумовлена такими факторами: По-перше, підлітковий вік є важливим періодом для інтелектуального, фізичного і психоемоційного розвитку дитини. По-друге, сучасний школяр має, як правило, досить значний аудіовізуальний досвід: активно спілкується з телевізійною, комп'ютерною, відео – і звукозаписною технікою, володіє навичками поводження з мобільною телефонією і т. ін. По-третє, учні, що стикаються з постійно зростаючим потоком інформації (навчальної, медійної), мають значні труднощі, коли їм необхідно самостійно критично оцінити отриману інформацію, виявити не тільки інтелектуальну і пізнавальну активність, але й особистісну, суб'єктивну позицію, творчу індивідуальність. Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини. Навчити нове покоління "читати" аудіовізуальний текст як друкований, познайомити з закономірностями й особливостями різних засобів масової інформації, тобто допомогти учням стати медіаграмотними і медіакомпетентними. Відсутність медіаосвіти в школах, але в той же час – дуже тісна взаємодія старшокласників і засобами масових комунікацій приводить до висновку: самоосвіта, саморозвиток у галузі медіа є нормою для сучасних старшокласників. На жаль, така самоосвіта не приводить до підвищення рівня медіакультури. Це наслідок відсутності теоретичної бази, заснованої на систематизованих знаннях. Накопичений практичний досвід не може реалізуватися старшокласниками повною мірою при спілкуванні з медіа, тому що в них відсутні чи недостатньо розвинені вміння, що дозволяли би співвідносити емоційне сприйняття з понятійним судженням. Тому старшокласникам необхідно дати хоча б мінімум теоретичних знань, що дозволить їм "упорядкувати" як наявні знання, вміння, так і отримані в результаті занять з розвитку едіа технолог школярів. Враховуючи глобальне значення сучасних інформаційних технологій, їх роль у суспільстві, ми повинні розуміти й значні небезпеки та ризики, що несуть в собі засоби мас-медіа на молоде покоління. Повальне захоплення соціальними мережами, безконтрольне споживання едіа технологі, насичене едіа технологіями психологічного впливу, з культивуванням споживацтва, насильства, порнографії призводить до нівелювання загальнолюдських цінностей та морально-етичних норм молодого покоління. Тому серед основних завдань вчителя є: 1. Формування інформаційної культури. Інформаційна культура – показник загальної та фахової культури людини. Складовими інформаційної культури є комп’ютерна грамотність, медіа компетенція, медіа культура, бібліотечно – бібліографічна грамотність, а також культура читання. Для її формування необхідно розвивати інформаційну компетентність, що передбачає: вивчення різноманітних джерел інформації; здійснення аналітико – синтетичної переробки інформації; застосування прийомів та способів самостійного ведення пошуку за допомогою новітніх технологій. 2. Ознайомлення учнів із розмаїттям засобів опрацювання інформації. 3. Вироблення медіаімунітету, як спроможності протистояти агресивному медіасередовищу і збереженню відчуття психологічного благополуччя при споживанні медіа продукції. 4. Формування рефлексії і критичного мислення, як психологічних механізмів, які забезпечують свідоме споживання медіа-продукції на основі ефективного орієнтування в медіа-просторі та осмислення власних медіа потреб. 5. Створення здатності до медіатворчості для компетентного і здорового особистісного самовираження, реалізації життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища та ін. Управління процесом розширення інформаційного освітнього простору школяра передбачає залучення таких суб’єктів навчально-виховного процесу: вчителів інформатики, вчителів - предметників, практичного психолога, бібліотекаря, класних керівників, керівників гуртків. Педагоги формують в учнів такі вміння: використовувати різні джерела інформації; класифікувати інформаційні джерела; користуватися новими інформаційними технологіями; переробляти інформацію для отримання певного продукту; аналізувати та критично ставитися до інформації; розуміти та усвідомлювати інформацію. Основною характеристикою сучасного суспільства є зростання ролі інформаційних ресурсів, котрі стають основними засобами праці. Сьогодні інформаційна культура та медіаосвіта розглядається як спосіб життєдіяльності особистості в інформаційному суспільстві і як складова процесу формування загальної культури людини. Відомо, що підґрунтям інформаційної підготовки користувачів є їх читацька культура, вміння грамотно формувати свої потреби в інформації, ефективно вести її пошук. Школа повинна мати освітній ресурс для створення таких педагогічних ситуацій, в яких учень може самостійно вибудовувати алгоритми роботи з інформацією. Важливою складовою цього освітнього ресурсу являється шкільна бібліотека нової якості - медіатека. Медіатека або медіацентр – це інтегроване інформаційно-педагогічне середовище, де можливими стають нові форми організації освітньої і пізнавальної діяльності навчального закладу. Простіше кажучи, медіатека – це фонд як традиційних (книг), так і нетрадиційних носіїв інформації (слайдів, презентацій, аудіозаписів, відеоматеріалів, CD-, DVD-дисків), а також зібрані технічні засоби для їх використання: аудіо- та відео- магнітофони; CD-плеєри; навушники, колонки; комп'ютери с периферією (принтером, сканером і т. п.). Створення медіатеки – справа не одного року. Крім того вона вимагає певних матеріальних затрат, творчості та зусиль всього педколективу школи. Сучасні медіа відкривають дедалі ширші можливості у сфері освіти і кар’єрного росту, змінюючи якість повсякденного життя людини, а деколи – підміняючи різними формами медіактивізму і саме життя. Мало хто здивується, що восьми-дев’ятилітня дитина має декілька аккаунтів в соціальних мережах, легко вправляється з кнопками і щодня стає покорювачем кіберпростору. Школа вже не може обійтися без інформаційних технологій, використання досягнень техносфери для вирішення освітніх завдань.
У зв'язку з цим значно актуалізується проблема розвитку медіа-освіти підростаючого покоління. У 1987 році Рада Європи прийняла "Резолюцію по медіаосвіті і новим технологіям", де медіаосвіті надавалося величезне значення. У 2000 році Радою Європи були розроблені Рекомендації Парламентської Асамблеї по медіаосвіті, у яких відзначалося, що медіаосвіту можна розглядати як навчання, спрямоване на розвиток медіа-омпетентності, критичного і вдумливого ставлення до медіа з метою виховання гармонічно розвинених громадян, здатних формувати власну думку на основі доступної їм інформації. Незважаючи на те, що більшість учителів позитивно ставляться до медіаосвіти, насправді є ряд проблем, що стають на заваді активному застосовуванню нових технологій в навчальному процесі. Серед них відсутність належного оснащення навчальних закладів технологічними засобами, непідготовленість педагогів і т. ін. З іншого боку, відзначається досить великий відсоток учителів, що працюють по традиційній системі, яка не враховує потребу сучасного суспільства у формуванні самостійного критичного мислення учнів. Багато вчителів не відчувають необхідності використання нових технологій на уроках. Включення нових технологій в освітній процес є соціальною необхідністю. Впровадження в школі нових інформаційно-комунікаційних технологій саме по собі не змінює і не поліпшує освіти, оскільки успіх освіти залежить від учителів. У зв'язку з цим великого значення набуває необхідність підвищення рівня медіа-культури працюючих педагогів. Медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації. Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини. Медіаграмотність у першу чергу необхідна школярам, що пов'язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа. Необхідність розвитку медіаграмотності саме в підлітковому віці обумовлена такими факторами: По-перше, підлітковий вік є важливим періодом для інтелектуального, фізичного і психоемоційного розвитку дитини. По-друге, сучасний школяр має, як правило, досить значний аудіовізуальний досвід: активно спілкується з телевізійною, комп'ютерною, відео – і звукозаписною технікою, володіє навичками поводження з мобільною телефонією і т. ін. По-третє, учні, що стикаються з постійно зростаючим потоком інформації (навчальної, медійної), мають значні труднощі, коли їм необхідно самостійно критично оцінити отриману інформацію, виявити не тільки інтелектуальну і пізнавальну активність, але й особистісну, суб'єктивну позицію, творчу індивідуальність. Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини. Навчити нове покоління "читати" аудіовізуальний текст як друкований, познайомити з закономірностями й особливостями різних засобів масової інформації, тобто допомогти учням стати медіаграмотними і медіакомпетентними. Відсутність медіаосвіти в школах, але в той же час – дуже тісна взаємодія старшокласників і засобами масових комунікацій приводить до висновку: самоосвіта, саморозвиток у галузі медіа є нормою для сучасних старшокласників. На жаль, така самоосвіта не приводить до підвищення рівня медіакультури. Це наслідок відсутності теоретичної бази, заснованої на систематизованих знаннях. Накопичений практичний досвід не може реалізуватися старшокласниками повною мірою при спілкуванні з медіа, тому що в них відсутні чи недостатньо розвинені вміння, що дозволяли би співвідносити емоційне сприйняття з понятійним судженням. Тому старшокласникам необхідно дати хоча б мінімум теоретичних знань, що дозволить їм "упорядкувати" як наявні знання, вміння, так і отримані в результаті занять з розвитку едіа технолог школярів. Враховуючи глобальне значення сучасних інформаційних технологій, їх роль у суспільстві, ми повинні розуміти й значні небезпеки та ризики, що несуть в собі засоби мас-медіа на молоде покоління. Повальне захоплення соціальними мережами, безконтрольне споживання едіа технологі, насичене едіа технологіями психологічного впливу, з культивуванням споживацтва, насильства, порнографії призводить до нівелювання загальнолюдських цінностей та морально-етичних норм молодого покоління. Тому серед основних завдань вчителя є: 1. Формування інформаційної культури. Інформаційна культура – показник загальної та фахової культури людини. Складовими інформаційної культури є комп’ютерна грамотність, медіа компетенція, медіа культура, бібліотечно – бібліографічна грамотність, а також культура читання. Для її формування необхідно розвивати інформаційну компетентність, що передбачає: вивчення різноманітних джерел інформації; здійснення аналітико – синтетичної переробки інформації; застосування прийомів та способів самостійного ведення пошуку за допомогою новітніх технологій. 2. Ознайомлення учнів із розмаїттям засобів опрацювання інформації. 3. Вироблення медіаімунітету, як спроможності протистояти агресивному медіасередовищу і збереженню відчуття психологічного благополуччя при споживанні медіа продукції. 4. Формування рефлексії і критичного мислення, як психологічних механізмів, які забезпечують свідоме споживання медіа-продукції на основі ефективного орієнтування в медіа-просторі та осмислення власних медіа потреб. 5. Створення здатності до медіатворчості для компетентного і здорового особистісного самовираження, реалізації життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища та ін. Управління процесом розширення інформаційного освітнього простору школяра передбачає залучення таких суб’єктів навчально-виховного процесу: вчителів інформатики, вчителів - предметників, практичного психолога, бібліотекаря, класних керівників, керівників гуртків. Педагоги формують в учнів такі вміння: використовувати різні джерела інформації; класифікувати інформаційні джерела; користуватися новими інформаційними технологіями; переробляти інформацію для отримання певного продукту; аналізувати та критично ставитися до інформації; розуміти та усвідомлювати інформацію. Основною характеристикою сучасного суспільства є зростання ролі інформаційних ресурсів, котрі стають основними засобами праці. Сьогодні інформаційна культура та медіаосвіта розглядається як спосіб життєдіяльності особистості в інформаційному суспільстві і як складова процесу формування загальної культури людини. Відомо, що підґрунтям інформаційної підготовки користувачів є їх читацька культура, вміння грамотно формувати свої потреби в інформації, ефективно вести її пошук. Школа повинна мати освітній ресурс для створення таких педагогічних ситуацій, в яких учень може самостійно вибудовувати алгоритми роботи з інформацією. Важливою складовою цього освітнього ресурсу являється шкільна бібліотека нової якості - медіатека. Медіатека або медіацентр – це інтегроване інформаційно-педагогічне середовище, де можливими стають нові форми організації освітньої і пізнавальної діяльності навчального закладу. Простіше кажучи, медіатека – це фонд як традиційних (книг), так і нетрадиційних носіїв інформації (слайдів, презентацій, аудіозаписів, відеоматеріалів, CD-, DVD-дисків), а також зібрані технічні засоби для їх використання: аудіо- та відео- магнітофони; CD-плеєри; навушники, колонки; комп'ютери с периферією (принтером, сканером і т. п.). Створення медіатеки – справа не одного року. Крім того вона вимагає певних матеріальних затрат, творчості та зусиль всього педколективу школи. Сучасні медіа відкривають дедалі ширші можливості у сфері освіти і кар’єрного росту, змінюючи якість повсякденного життя людини, а деколи – підміняючи різними формами медіактивізму і саме життя. Мало хто здивується, що восьми-дев’ятилітня дитина має декілька аккаунтів в соціальних мережах, легко вправляється з кнопками і щодня стає покорювачем кіберпростору. Школа вже не може обійтися без інформаційних технологій, використання досягнень техносфери для вирішення освітніх завдань.
Немає коментарів:
Дописати коментар